Усвідомленість. Побачити “юрбу”, яка керує нами

Ми вперше в історії маємо свободу вибору… але не знаємо, як керувати собою.

Щодня ми наповнені реакціями, вимогами, сигналами, завданнями — і поступово втрачаємо контакт із собою.

Усвідомленість — це не ідеальний стан, не чергова практика. Це акт внутрішньої чесності.

Це здатність побачити: кого ми тягнемо за собою щодня? Що відбирає нашу увагу? Що насправді керує нами?

Усвідомленість як тиша, у якій чутно себе

Ми звикли думати, що головні виклики сучасності — це технології, перевантаження інформацією чи кризи в економіці. Але істинна криза — значно глибша. Вона стосується нас самих: ми вперше в історії маємо свободу вибору... і вперше — таку загубленість у тому, як керувати собою.

Людство не було готове до того, щоб зустрітися з внутрішнім світом. Наше суспільство виховувало нас відповідати на очікування, реагувати на запити зовнішнього світу, але не чути себе. Тому навіть досягнувши успіху, визнання, комфорту — ми часто виявляємо, що не знаємо, хто ми. І не вміємо бути просто наодинці з собою.

Блез Паскаль казав, що всі нещастя людей — від нездатності побути у тиші й самотності хоча б кілька хвилин. І сьогодні ці слова звучать ще глибше. Ми живемо у світі, де кожна секунда може бути зайнята: сповіщенням, розмовою, завданням, екраном. І цей постійний потік не дає нам найціннішого — ясності.

Усвідомленість — не модна практика і не ідеальний стан. Це повернення. Повернення уваги до того, що вже є тут і тепер. Це здатність бути присутніми у дійсності — навіть якщо вона болюча, незручна чи порожня. Це вміння побачити той “натовп”, який ми тягнемо за собою щодня: думки, ролі, страхи, очікування, речі, обов’язки, розмови, образи. І визнати, що ми захлинаємось у шумі, який створюємо самі.

Цей пост буде не про контроль і не про досягнення. Це текст запрошення 🙏. Зупинитися. Побачити, хто йде за вами. І, можливо, вперше за довгий час, зустріти себе — без натовпу.

Пропоную ознайомитись із притчею

Усмиряємо буйне полчище

Ларі досяг вершини успіху або, принаймні, так вважав, коли став генеральним директором великої корпорації. Але щастя, на яке він очікував, так і не прийшло.

Так, спочатку його охопила бурхлива радість, але вона тривала дуже недовго, бо робітники в шести країнах оголосили загальний несанкціонований страйк.Коли він урятував компанію від цієї проблеми, почалися масові атаки терористів-смертників на потяги, які перевозили його товари в Південно-Східній Азії.А потім зламалося основне обладнання, і виробництво на двох континентах зупинилось. Потім прийшли люди — і всі хотіли особисто поговорити з Ларі.

Він знав, що як лідер відомої компанії має соціальні обов’язки та важливі зобов’язання.Але він не був готовий до навали тих, хто прагнув зустрітися з ним особисто, і до наполегливості, з якою вони цього домагалися.Співробітники, акціонери, аналітики, журналісти, політики, представники благодійних організацій, клієнти, громадські активісти та організатори спільнот — список був нескінченним.

Він став ефективнішим, поділив час на короткі проміжки, призначав зустрічі по 5 хвилин і навіть вносив до розкладу тридцатисекундні походи до туалету.Він звик до такого ритму життя, але потім вийшов на пенсію — і його світ обвалився.

Ларі спробував грати в гольф, але це не дуже його захопило.Те, що колись було чудовим, розслаблюючим заняттям, коли він як генеральний директор налагоджував зв’язки з важливими клієнтами, стало прісним і безсмаковим у грі з пересічними людьми.

Дружина вигнала його з дому, бо її дратувало, що він цілі дні тиняється по дому та створює безлад на кухні.

У розпачі він вирушив на зустріч із мудрецем.У призначену годину постукав у двері, і йому дозволили увійти. Він увійшов.

«Геть, — роздратовано сказав мудрець. — Тут немає місця для такої юрби.Я дозволив тобі зустрітися зі мною, — усе ще роздратовано сказав мудрець, — але я не просив приводити із собою дружину, членів ради директорів, дітей, безробітних племінників, ледачого брата та решту полчища.Іди і повертайся, коли будеш один».

Чого Ларі не бракувало, так це впертості.Він одразу сприйняв це як виклик і вирішив прийняти його.Він прийшов наступного дня, а потім — через день і ще через день. Він приходив щодня протягом місяця, і щоразу мудрець виганяв його.

Одного разу він сам розсердився.«Зі мною сьогодні нікого немає!» — вигукнув він.«Це правда», — сказав мудрець, одразу зрозумівши, що той має на увазі. — «Але ти носиш із собою речі, а моя халупа надто мала для всього, що ти хочеш принести. Це все — частина юрби».

Ларі знав, що мудрець мав рацію. Він досі носив із собою цілу купу речей, і вона зовсім не зменшувалась.«Як мені позбутися цієї юрби?» — благав Ларі відповіді.

Мудрець навчив його, як бути. Ларі повернувся додому й наполегливо намагався слідувати порадам.На це пішло не один місяць, але одного дня він знову постукав у двері мудреця.Мудрець дозволив йому увійти — і не прогнав. Навпаки, запросив присісти.

Те, що було правдою для Ларі — зламаного керівника, — є правдою і для вас.

Усвідомте, яку армію людей і речей ви щодня носите із собою.Усвідомте, як кожен із цих людей і кожна річ прагне вашої уваги — і бореться за неї з усіма іншими.

Хочете ще доказів?

Ви коли-небудь знайомилися з людиною — а вже за 10 секунд не могли згадати її ім’я?

Чи траплялося вам увімкнути улюблену пісню — і навіть не помітити, як вона закінчилась, бо думки були десь далеко?

Ви коли-небудь забували написати листа або купити щось на прохання партнера?

Чи бувало, що ви не виконали важливу справу, бо просто випустили її з уваги?

Якщо щось із цього траплялось з вами — значить, ви обтяжені важким тягарем. Можливо — навіть імовірно — ви носите його так довго, що вже не пам’ятаєте, навіщо він вам узагалі потрібен.

Ви згинаєтесь під тягарем спогадів, бажань і надій, страхів та відраз.

Вам бракує навички жити теперішнім. Ви снуєте між недавнім і далеким минулим, завтрашнім днем і ще віддаленішим майбутнім.

Не дивно, що ви так втомлюєтеся.

І якби ви спробували підійти до мудреця — він би теж вигнав вас. Що ж він сказав колишньому директорові? І чи можете ви взяти з того користь?

Звісно, так.

Практика: Усвідомлена зосередженість

Уникайте багатозадачності.Натомість спробуйте усвідомленість.

Усвідомте, що надлишок інформації й брак уваги стали сьогодні нормою.Одним зі способів впоратися з такою ситуацією стала багатозадачність — і ви, ймовірно, теж її використовуєте. Можливо, ви навіть вважаєте цю здатність своєю сильною стороною. У багатьох вакансіях вона фігурує серед вимог. Багато роботодавців високо її цінують.

Звільніться від цієї омани. Це міф.

Багатозадачність означає, що ви робите багато речей погано й витрачаєте на це багато часу. Ви самі це помітите.

Почніть виконувати цю вправу з двадцятихвилинними інтервалами, поступово збільшуючи час до двох годин. Оберіть будь-яке завдання, яке вам потрібно виконати, й підготуйте все необхідне для роботи.Вимкніть сповіщення, закрийте браузер, якщо він не потрібен. Якщо потрібен — залиште відкритими лише ті вкладки, що стосуються справи.Не вмикайте ні радіо, ні телевізор. Вимкніть телефон, якщо це можливо.

Уявіть, що саме ви маєте зробити — і сповільніть дихання.Зменшіть частоту вдихів до 10 на хвилину або навіть менше. Дихайте глибоко животом, не поверхнево грудною кліткою. Відміряйте час і з повною увагою візьміться за справу. Не дозволяйте жодним відволікаючим факторам розсіювати вашу зосередженість. Пам’ятайте: поспіх — лише у вас в голові.

Працюйте не поспішаючи, але в максимально можливому для вас темпі. Уявіть, що ви — контейнер золотистої енергії. Вливайте себе в це завдання.Непрохані думки з’являтимуться. Деякі з них здаватимуться терміновими, й ці пориви будуть постійними.

Спокійно спостерігайте за ними й відпускайте. Не дозволяйте жодній із них себе відволікти.

Якщо прийшла особливо корисна ідея — запишіть її в блокнот, щоб не забути. І тоді відпустіть — хай іде.

Працюйте так 20 хвилин. Потім зробіть п’ятихвилинну перерву. І почніть знову.

Коли ви ретельно тренуватиметеся, виявиться, що ця проста на вигляд вправа — значно складніша, ніж здається. Багато разів у вас нічого не вийде. Ви помітите, що ваша свідомість затуманена, і час пролетів непомітно.Просто відзначте це. Ось наскільки далеко вам ще йти — й повертайтеся до справи. Повторю: не змушуйте себе. Це лише погіршить справу. І відволікатиме.

З часом ви побачите: що більше ви практикуєте, то більше встигаєте зробити. Більше, ніж зазвичай — і з меншими зусиллями. Порадійте цьому відкриттю. Це — розслаблена зосередженість. І це — усвідомленість.

Виховуйте її в собі. Але не намагайтеся бути усвідомленими весь час.У вас не вийде — і відчуття невдачі може призвести до виснаження й втрати настрою.

Хочете бути усвідомленими частіше? На здоров’я — та навчіться для початку втримувати усвідомленість хоча б упродовж 20 хвилин. Лише коли це вдасться — переходьте до 30 хвилин. Збільшуйте тривалість на 10 хвилин, поки не зможете залишатися присутніми впродовж 2 годин.

Коли ви виконуватимете цю вправу, помітите: тягар, який ви носите із собою, буквально тане на очах. Порадійте цьому. Згодом він повернеться — але тепер ви знатимете, як від нього звільнитися. І надалі це знання принесе вам багато перемог.

За бажанням застосовуйте цю вправу й до інших сфер життя.

Зверніть увагу, наскільки поверхневим стало наше спілкування з людьми.Чи бувало, що колега бажав вам доброго ранку, але вже йшов коридором, ще до того, як ви встигли відповісти? Чи робили ви так самі?

Бажаючи доброго ранку — дійсно побажайте добра. Встановіть зоровий контакт. Скажіть цю фразу енергійно, від усього серця. Побажайте людині удачі й доброго дня. Зробіть це подумки — але щиро.

Робіть це з людьми, яких зустрічаєте протягом дня: касиром, працівником кафе, водієм таксі. І з тими, хто для вас справді важливий — з партнером, керівником.

Повторю: усвідомлено намагайтеся це робити знову і знову, але не очікуйте, що вам вдаватиметься завжди. Ви помітите, що сама природа вашого спілкування зміниться. Стосунки стануть глибшими, розмови — справжніми, такими, якими не були раніше. Порадійте й цьому.

Якщо ви будете наполегливими в цій практиці й станете майстром, ви побачите, як багато постатей із вашої юрби — покинуть її.

Додатково, питання для рефлексії

• Кого або що ви постійно носите з собою — подумки, емоційно, у вигляді відповідальностей, очікувань, спогадів, зобов’язань? Не оцінюйте, просто назвіть. Хто складає вашу “юрбу”?

• Кого ви берете із собою навіть туди, де хочете побути наодинці з собою?Чиї голоси звучать у вас, коли ви мовчите?

• Що у вашому внутрішньому “розкладі дня” бореться за вашу увагу найсильніше? Що вимагає “п’яти хвилин на зустріч”, навіть коли ви виснажені?

• Коли востаннє ви справді відчували себе на самоті — не самотніми, а саме у спокої присутності із собою? Як виглядали ті хвилини? Чому вони закінчились?

• Що ви тягнете так давно, що вже не пам’ятаєте, чому взяли це з собою?Це може бути роль, зобов’язання, звичка, борг, думка про себе. Що це?

• Як ваш внутрішній мудрець зустрів би вас сьогодні? Ви могли б увійти — чи вас вигнали б разом з “юрбою”? Як ви відреагували б на цю зустріч?

• Що вам потрібно вивантажити з себе, щоби вмістити тишу? Які “внутрішні речі” вже не служать, а займають місце?

• Яку роль у вашій юрбі займає багатозадачність? Вона рятує чи ховає? Що станеться, якщо її прибрати?

• Якби ви могли винести з цієї притчі одне рішення або зміну — що це було б? Не обіцяйте. Просто дайте собі цю відповідь.

  
  

Можливо, саме зараз ви зробите один крок до тиші. Один, але справжній