Про те, як зупинитися посеред суєти, почути себе і знайти власну лінію — ту, що веде не в виснаження, а в ріст і ясність.

Ми вперше в історії маємо свободу вибору… але не знаємо, як керувати собою. Щодня ми наповнені реакціями, вимогами, сигналами, завданнями — і поступово втрачаємо контакт із собою. Усвідомленість — це не ідеальний стан, не чергова практика. Це акт внутрішньої чесності. Це здатність побачити: кого ми тягнемо за собою щодня? Що відбирає нашу увагу? Що насправді керує нами?

Чесна розмова про те, чому досвід не зникає, навіть після десятків терапій і «процесів». Що насправді означає бути зрілим, і чому мислення важливіше за правильність. Це текст для тих, хто втомився від інструкцій і хоче бачити — себе й інших — як є.

Його картини не про темряву. Вони — про розпад після катастрофи, де все живе продовжує дихати, навіть якщо не має шкіри, тіла чи мови.